Адміністративний процес - зміст і загальні риси

Виконавчо-розпорядницька діяльність адміністративних органів грає досить більшу роль у житті суспільства, опосредует порядок рішення великої кількості індивідуально-конкретних справ органами державного керування, адміністрацією підприємств, установ, організацій. Значною мірою ці справи зачіпають інтереси громадян, нерідко незалежно від їхнього бажання. Оформляючи куплений автомобіль, одержуючи необхідну довідку, зробивши адміністративне правопорушення, громадяни вступають в адміністративно-процесуальні відносини, урегульовані нормами адміністративно-процесуального права, які спрямовані на правильне й оптимальне рішення конкретної адміністративної справи. Ці норми дозволяють реалізувати на практиці вимоги матеріально-правових норм.

Поняття "адміністративний процес" в адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й рішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного керування, судами (загальної юрисдикції або спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому значенні адміністративний процес розглядається як виробництво по справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому значенні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, але і як розгляд справ із застосуванням мер адміністративного примуса.

Адміністративний процес є видом юридичного процесу й має всі властиві останньому ознаки.

Насамперед адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами. Законодавцем чітко регламентована компетенція державних органів, ихдолжностных осіб, органів правосуддя й деяких інших органів за рішенням індивідуально-конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності.

Упорядкованість адміністративного процесу обумовлюється наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій із приписаннями норм права. Очевидно, що бездій на вибір і аналіз приписань правових норм, без з'ясування їхнього змісту неможливе рішення завдань процесу й досягнення його мети.

Процес розгляду конкретної адміністративної справи немислимий без проміжного й кінцевого закріплення певних фактів, які відіграють роль своєрідних сходів на шляху до встановлення юридичних наслідків. Тільки після їхнього закріплення у відповідних процесуальних документах такі факти стають юридичними.

Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їхніх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.

Розгляд адміністративної справи (у більшій мері це стосується справ, які носять спірний характер) неможливо представити без установлення певних фактичних даних і конкретних обставин. Не випадково в ст. 245 Коап законодавець прямо орієнтує на своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи про адміністративне правопорушення. Важко представити рішення цього завдання без використання різноманітних методів і засобів юридичної техніки, досягнень науково-технічного прогресу. Про це свідчить ту обставину, що в числі учасників справ про адміністративні правопорушення виділяється така процесуальна фігура, як експерт, тобто особа, що володіє спеціальними знаннями в певній області людської діяльності.

І, нарешті, найважливішою обставиною, що характеризує адміністративний процес, варто визнати те, що адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права, а в деяких випадках - і норм інших галузей права, наприклад, при реалізації окремих норм такий порівняно молодої галузі права, як підприємницьке право, що стосується державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Адміністративний процес має й певні особливості, які дозволяють відмежувати його від інших видів юридичного процесу, зокрема карного й цивільного.

Адміністративний процес, як правило, пов'язаний з виконавчо-розпорядницькою діяльністю органів держави, тоді як карний і цивільний процеси регламентують діяльність по відправленню правосуддя по карних і цивільних справах. Проте це не означає, що адміністративний процес не пов'язаний із правосуддям. Одна з форм його здійснення, а саме - розгляд судами певних категорій справ про адміністративні правопорушення, є не чим іншим, як правосуддям по адміністративних справах.

Будучи врегульованої адміністративно-процесуальними нормами частиною управлінської діяльності, адміністративний процес має властиві тільки йому зміст, динамічність і взаємозв'язок з нормами адміністративного матеріального права, а також з нормами інших матеріальних галузей права (фінансового, земельного, екологічного й ін.).

Специфічними є мета й завдання адміністративного процесу.

Ціль адміністративного процесу - це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливо за допомогою відповідних засобів і способів. У свою чергу, завдання цього процесу виражають собою поняття, що відображає необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, ціль процесу визначає наявність комплексу відповідних завдань, рішення яких і дозволяє досягти намічену мету.

Найважливішою метою адміністративного процесу є належне, засноване на неухильному дотриманні законів регулювання діяльності всіх суб'єктів процесу на всіх його стадіях і етапах.

Поряд з реалізацією правозастосовних функцій адміністративний процес значною мірою пов'язаний із правотворческой діяльністю компетентних державних органів, регулює порядок прийняття відповідних підзаконних актів.

Специфіку адміністративного процесу відображає і його структура, що включає в себе струнку систему процесуальних дій, які мають як юрисдикционный, так і неюрисдикционный характер.

Суб'єктами адміністративного процесу виступають державні органи, адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, об'єднання громадян, їхні органи й посадові особи, власники, їхні представники й уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.

Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу займають суди (судді) і органи прокуратури.

Поняття "суб'єкт процесу" є більше широким, чим поняття "учасник процесу".

Учасники процесу - це громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій в особі їхніх представників, наділені правами й несучі певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Поняття суб'єктів процесу містить у собі учасників процесу, а також осіб і органи, які діють із метою ведення процесу й здатні на державно-владних підставах ухвалювати рішення щодо справи останніх.

З'ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє аналіз його принципів, тобто вихідних, основних ідей, відповідно до яких здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність.

Принцип законності являє собою найважливіший принцип адміністративного процесу й характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, законам і підзаконним актам держави, як режим атмосфери взаємодії й взаємин держави й громадян.

Реалізація принципу законності в адміністративно-процесуальній сфері опирається на ряд умов, до яких варто віднести єдність законності, верховенство права, гарантированность прав і воль громадян, неприпустимість протиставлення законності й доцільності, неминучість покарання за порушення закону.

Принцип правової рівності базується на конституційних положеннях про рівність громадян перед законом. Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права й волі й рівні перед законом. Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, підлоги, етнічного й соціального походження, майнового положення, місця проживання, по язикових або інших ознаках.

Наведене повною мірою стосується й інших суб'єктів адміністративного процесу, тобто вимоги закону однаково поширюються на все без винятку державні органи і їхні посадові особи, які здійснюють адміністративно-процесуальну діяльність. Своє конкретне втілення принцип правової рівності знаходить у формуванні правового статусу суб'єктів адміністративного процесу.

Принцип охорони інтересів особистості й держави. Найважливішим завданням діяльності державних органів є охорона конституційного ладу нашої держави, установленого порядку керування, державного й громадського порядку. Це завдання реалізується з метою охорони інтересів держави, однак при цьому в демократичному, правовому суспільстві забезпечення охорони інтересів держави служить підставою дотримання інтересів всіх законослухняних членів цього суспільства. От чому забезпечення охорони інтересів держави тісно пов'язане із забезпеченням охорони інтересів особистості взагалі й громадян держави зокрема . Тут є в наявності зворотний зв'язок. Охорона інтересів особистості, громадянина - найважливіший фактор стабільності цивільного суспільства й, отже, належного функціонування державного апарата й держави в цілому.

Принцип офіційності адміністративного процесу виражається в закріпленні обов'язку державних органів, їхніх посадових осіб здійснювати розгляд і дозвіл індивідуально-конкретних справ і пов'язані із цим дії (збір необхідних матеріалів і доказів) від імені держави й, як правило, за державний рахунок.

Принцип об'єктивної істини спрямований на повне виключення із процесу проявів суб'єктивізму, однобічності в аналізі дій суб'єктів процесу, покликаний забезпечити встановлення й оцінку реальних фактів, які мають значення для ухвалення обґрунтованого рішення по конкретній адміністративній справі. Не випадково, наприклад, законодавець як найважливіше завдання по справах про адміністративні правопорушення закріпив необхідність своєчасного, всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, рішення його в точній відповідності із законодавством. З такого роду необхідністю законодавець зв'язує оцінку досліджуваних у ході розгляду справи доказів.

Принцип гласності. Втілення в життя цього принципу обумовлено необхідністю широкої поінформованості суспільства про діяльність державних органів, їхніх посадових осіб по здійсненню адміністративно-процесуальних функцій. Поряд із правом громадян на одержання інформації про діяльність органів держави, закріпленим у ст. 43 Закону України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію"[1], законодавець прямо ставить за обов'язок відповідним органам повідомляти громадянам про прийняті ними рішеннях. Так, ст. 14 Закону України "Про об'єднання громадян" указує на необхідність для органа, що легалізує, повідомляти про офіційне визнання об'єднання громадян у засобах масової інформації. Окремі урядові постанови практично повністю присвячені питанням інформування громадян[2].

Принцип здійснення процесу державною мовою й забезпечення права користуватися рідною мовою відображає найважливіший аспект діяльності всіх державних органів, їхніх посадових осіб - повага національного достоїнства всіх громадян України. Розгляд конкретних справ ведеться державною мовою України, проте громадянин, що не володіє українською мовою, може брати участь у процесі, користуючись своєю рідною мовою. При цьому йому повною мірою забезпечуються одержання всієї необхідної інформації й можливість донести власну інформацію до відомості органа або посадової особи, що розглядає конкретну адміністративну справу. На це спрямовано участь у процесі такої процесуальної фігури, як перекладач.

Принцип презумпції невинності й правомірності дій громадян. Дотримання цього принципу може служити основною передумовою для ходу й результатів юрисдикционного адміністративного процесу. Найважливіші риси презумпції невинності громадян полягають у тім, що вони відображають об'єктивне правове положення, що виражає позицію держави про винність особи або правомірності його дій, а не позицію конкретних суб'єктів процесу. Доказ невинності або правомірності дій особи є їхнім правом, а не обов'язком. Особа вважається невинним у здійсненні адміністративного правопорушення або його дій уважаються правомірними, поки винність особи або неправомірність його дій не буде доведена у встановленому законом порядку, а сама постанова або рішення по конкретній справі не повинне ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип швидкості й економічності процесу обумовлений оперативністю виконавчо-розпорядницької діяльності державних органів. Визначення конкретних, порівняно невеликих строків розгляду й рішення адміністративної справи служить фактором, що, з одного боку, виключає зволікання, а з іншого боку - дозволяє впорядкувати рух справ, увести процес у певні тимчасові рамки. У порівнянні з карним і цивільним процесами ведення більшості адміністративних справ з матеріальної точки зору є менш обтяжним для держави. Однак це не означає, що певні фінансові витрати й організаційні труднощі повинні стати перешкодою належному веденню процесу, забезпеченню захисту прав і законних інтересів громадян.

Принцип самостійності в прийнятті рішень насамперед виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в адміністративно-процесуальну діяльність суб'єктів, уповноважених вести процес. Крім того, це дає можливість підвищити відповідальність за прийняття рішень, сприяє їхній законності й обґрунтованості. Неухильне проведення в життя цього принципу не дозволяє органу або посадовій особі перекладати обов'язку за рішенням справи, які входять у їхню компетенцію, на нижчі інстанції.

Слід зазначити, що втілення в життя названих принципів адміністративного процесу можливо за допомогою спеціально встановлених для цього процесуальних способів і засобів. Вони становлять активну характеристику адміністративно-процесуальної діяльності, утворять її організаційну основу й виступають своєрідним процесуальним інструментарієм.

Таким чином, адміністративний процес - це врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчо-розпорядницьких органів держави, їхніх посадових осіб, інших уповноважених на те суб'єктів, спрямована на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також матеріально-правових норм інших галузей права в ході розгляду індивідуально-конкретних справ.

            Керівник апарату

         Лохвицького районного суду                          В. Петренко