Особливості наказного провадження

 Особливості    наказного   провадження

                    Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на розвантаження судів загаль­ної юрисдикції від справ, які не потребують повної та детальної процедури розгляду, на спрощений та ефективний захист безспір- них прав осіб шляхом видачі судового нака­зу, який є судовим рішенням та одночасно виконавчим документом про стягнення з боржника грошових коштів або витре­бування майна за заявою.

                     Слід зазначити, що видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом II Цивільного процесуального кодексу Украї­ни (далі - ЦПК України), допускається лише у зв'язку з відносинами, спори за якими від­несено до компетенції судів загальної юрисдикції. Особливістю провадження є те, що сторонами у наказному провадженні виступають не позивач і відповідач, а стягувач (кредитор) та боржник, хоча в деяких статтях ЦПК України називає стягу- вача заявником. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

                    Відповідно до засади диспозитивності ініціатива порушення наказного прова­дження належить стягувачу (кредитору), який реалізує своє право на судовий захист порушеного боржником його суб'єктивного матеріального права. До заяви, яка пода­ється представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження (ст.98 ЦПК України).

Слід зазначити, що заявник-кредитор (стягувач) має право навіть у разі наявності всіх необхідних умов для видачі судового наказу звернутися до суду не в порядку спрощеної процедури, а зі звичайною позовною заявою. У такому випадку суд не має права відмовити йому в прийнятті позову з тих підстав, що його вимоги мо­жуть бути вирішені шляхом подання заяви про видачу судового наказу. Однак суд зобов'язаний роз'яснити заявнику таке право та переваги наказного провадження, ос­кільки, швидше за все, заявник просто не знає про можливість спрощеної процедури розгляду його вимог.

                      Наказне провадження не передбачає можливості суду відмовити у видачі судо­вого наказу, оскільки законом (ст. 100 ЦПК України) передбачається лише можливість суду відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, про що постанов­ляється ухвала, яка не може бути оскар­жена, саме су тому, що не позбавляє заяв­ника права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

                    Аналіз норм, які регламентують наказне провадження, у сукупності з нормами За­гальної частини ЦПК України дають підста­ви для висновку про те, що на нього повною мірою поширюються вимоги закону щодо правильного і своєчасного розгляду та ви­рішення цивільних справ, до числа яких на­лежать і справи про видачу судового наказу. Зокрема, це означає, що судовий наказ повинен відповідати вимогам законності та обгрунтованості (ст. 213 ЦПК України).

                    Спрощений порядок наказного про­вадження зумовлюється й такою особли­вістю, як обмежене коло вимог, щодо яких таке провадження припустиме.

                     У частині 1 ст. 96 ЦПК України передба­чені вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Вони повинні бути докумен­тально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів чи вартість майна. У наказному про­вадженні не може розглядатися спір про право. Для видачі судового наказу необхід­ною є вимога, яка Грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Підставою видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не випла­ченої працівникові суми заробітної плати. Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому ця вимога є найпоширенішою.

                     Наступною підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК України, є вимога про компенсацію витрат на про­ведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. За своєю природою ця вимога є цивільно- правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Зверну­тися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.

                     Крім того, ст. 96 ЦК передбачено, що судовии наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення забор­гованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з ураху­ванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; заявлено вимогу про при­судження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; заявлено вимогу про повернення вар­тості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

                     До заяви про видачу судового наказу подаються оригінали квитанцій/платіжних доручень, що підтверджують сплату судо­вого збору, довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представ­ника, якщо заява подається представником, докази, що підтверджують обставини, вик­ладені в заяві, копії заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості боржників.

                     У наказному провадженні дотримуються такі важливі елементи правозастосовної процедури, як прийняття відповідного пра- возастосовного документа та доведення його до відома заінтересованих осіб. Таким чином, судовий наказ за своєю суттю, метою і спрямованістю не відрізняється від зна­чення і обов'язковості рішення суду. Звичай­но, при його видачі не всі основні етапи правозастосування у повному розумінні цього процесу дотримуються. Однак сам за­кон визначає судовии наказ як особливу форму судового рішення. Видача судового наказу здійснюється у чітко регламенто­ваній законом цивільній процесуальній формі. Він видається суддею одноособово, але суддя діє від імені суду як органу державної влади. Фактичні обставини спра­ви встановлюються у спрощеному вигляді, тобто перевіряються наявність певних обставин, повязаних із характером заяв­лених вимог, документальні підтвердження цих вимог. Саме вони досліджуються і оці­нюються суд дею при вирішенні питання про видачу судового наказу.

Відповідно до ст. 105 ЦПК України заяву про скасування судового наказу боржник може подати протягом 10 днів із дня отри­мання копії судового наказу. Стосовно практики інформування боржника про судо­вий наказ, то доводиться констатувати, що суди часто не дотримуються вимоги щодо невідкладного надсилання копії судового наказу боржнику. А тому слід звернути ува­гу на те, що ст. 104 ЦПК України встанов­лений строк щодо надіслання боржнику копії судового наказу "не пізніше наступ­ного дня". Саме таку позицію займає і Вер­ховний Суд України, який у своїх узагальненнях, зокрема, зазначає, що надіс­лання копії судового наказу боржникові пізніше, ніж на наступний день після його видачі, є затягуванням строку набрання ним законної сили, а отже - порушенням прав стягувача.

                   На практиці непоодинокими є випадки, коли копія судового наказу надсилається боржнику звичайним листом, а не реко­мендованим. Таке процесуальне порушення взагалі позбавляє суд можливості встано­вити дату отримання її боржником, а отже, встановити момент набрання наказом закон­ної сили.

                   У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

                    Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задо­волення або змінив судовий наказ, то су­довий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

                     У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Керівник апарату Лохвіицького

районного суду  Полтавської області                      Совдус В.М.